Всім відома світлина, де група американських морських піхотинців піднімає прапор на горі Сурібачі. Відділенням, що встановлював прапор, командував 26-річний сержант Михайло Стренк українець уродженець Пряшівщини.
Здобувці і колонізатори
На наших предків ми привикли дивитися з деяким відтінком меншевартости. Такий осуд, в основі несправедливий, витворила давня історіографія, що не вміла вдумуватися у суть справи й обезцінювала той світ, з якого ми вийшли. Що закид меншевартости давніх українців неоправданий, це видно з того, що вони доказали у найстаршій епосі своєї історії. З своєї прабатьківщини, десь у глибині східно-європейського суходолу, вони рушили у великий завойовницький похід, перейшли багна, пущі і степи, як повінь розлилися по широких просторах, дійшли до Чорного моря, кинули свої полки на Балкани, переправилися до Малої Азії, а їх окремі частини пішли глибоко в далекі країни. Це не було спокійне, тихомирне плем’я, а нарід здобувців і завойовників.
УНСО в Білорусі
Мабуть не один раз пересічному харків’янину доводилося чути про участь найманців та професійних вбивць з УНА-УНСО в локальних конфліктах на теренах колишнього СРСР.
Дійсно, кінець 80-х – початок 90-х були переповнені різаниною на просторах колишніх «солнечних республик» Північного Кавказу. Ці події були наслідком розумово невідповідної політики Росії на Кавказі, всіх цих переселень, виселень, злиття в одну республіку ворогуючих народів, русифікації, проведення кордонів «від балди». Що робили на цих війнах УНСОвці? – Захищали національні інтереси України. Послідовно виступаючи проти Росії та її сателітів на Кавказі, вони направляли московську агресію в бік кавказців, а не України. Допоки УНСО підживлювала Кавказьку Війну, Україна жила відносно спокійно, не боячись економічної, культурної (точніше, безкультурної), військової агресії Росії. Тобто, всіх тих «прелестей», яких зараз нам вистачає через край.
Почуття кровної спільноти
“Народ України”, “багатонаціональний народ України”, “російськомовне населення”, “народи України”, “українці російського та єврейського походження”, “какая разница какой национальности человек”, “український народ – це не тільки українці”…
Любити Україну – ненавидіти її ворогів
Інтерв’ю з головою Секретаріату ДСУ і керівником Січеславської облорганізації ДСУ Андрієм Якименком (Газета «Дніпропетровськ» , 01.06.1995, № 22
Корр.: Пане Андрію, зараз багато хто заявляє про свою любов до України. А що для Вас значить любити Україну? А.Я.: Любов до Вітчизни – є почуття, внутрішній стан людини. Чим більше любові, тим більше ненависті. Тому для мене, як і для кожного члена ДСУ, любити Україну – це ненавидіти її ворогів.!
Надлюдина Великої Нації
Лише ті, у кого стискає горло від почутого російського слова, від вигляду польських торгашів або імперського двоголового орла (кремлівської зірки), здатні боротися і перемагати. Їх не зупинить ніхто і ніщо. На один удар вони відповідають трьома. Ними рухає незрозуміла плебсу Українська Ідея.
Елітою, гарячою кров’ю нації, рухає Велика Ідея. Для реалізації ідеї не повинні бути перепоною якісь колабораціоністські західно-європейські декларації, права людини, «загальнолюдська мораль» та інша термінологічна «лапша».
Герой і Нація
Доля нації у самозатвердженні. Наша нація зможе самозатвердитися тільки на теренах іних народів. Бо самозатвердження у нескінченій боротьбі. Нам поки що зручно сидіти у колисці-Україні, але ми ростемо та міцнієм і настане час, коли дитина стане мужем і візьме до рук замість іграшки меч. Націю не можна пізнати. Розум не в змозі її зрозуміти, лише почуття. Через націю світ знову одержав героїчну ідею. Доля героя – його нація.
Роздуми на Замковій Горі
Коли ти повернешся з війни (якщо повернешся звідти), де звикли приховувати своє життя, звикли прислухатися, ти будеш неприємно вражений натовпом, нахабним від безпеки і від неї дурним.
Шлях Героя
Мій трон – сідло, Вінець мій – шолом,
Що цей Туран, Весь світ – моя держава!
Рустам, «Шах-наме»
Дивлячись на захід Сонця, що освітлює червоним світлом старий намет, Герой обмізковує план завтрашньої битви, наступного походу. Він гострить меч, що затупився за дні боїв. Він тихо посміхається, згадуючи одержані перемоги . Повечерявши, він годує свого коня та собаку, а потім йде до намету, де його чекає жінка. Герой не сприймає целібату, але ставить секс на друге місце на час війни, їжі й вина – це для нього лише десерт після вечері. Лише Герой здатний при зустрічі з вродливою жінкою промовити: « Після походу я відвідаю вас, пані!». Всі інші принизливо волочаться за її шлейфом, пропонуючи гроші і золото. Герою не потрібно золото, жінки самі бігають за ним, вина він вип’є і безкоштовно.
Перемога або Смерть
В сучасному суспільстві неуків та акторів, яке все довкола перетворює на дурний жарт та фарс, досить часто можна побачити що і великі ідеї перетворюються на фарс, а боротьба на імітацію та гру. Комуністичні бариги катаються на своїх «Майбахах» і граються в марксизм та революцію. Ліваки та анархісти сидячи в кав’ярнях престижних вишів імітують Мао та Махно. Воротили з «Газпрому» и «Правительства РФ» граються в імперську політику на чолі з бутафорським «царем» Путіним. «Голубі» з регіоналів імітують «старших російських братів» (імітація імітації – це вже остання стадія хвороби).