Що таке Європа? Європеєць – хто він? З точки зору геополітики та історії, Європа, передовсім, визначається своїми кордонами. У центрі Європи розташоване “ядро”, утворене націями, які з часів Раннього Середньовіччя мали спільну історію. Багатовікова взаємодія цих націй нерідко супроводжувалась конфліктами.
Передовсім, мова йде про держави, що постали на уламках імперії Каролінгів та її довколишніх територій: про ті держави, які за Римським договором (1957) утворили так звану “Європу шести”. Далі ми бачимо, як вимальовується наступне коло, що включає в себе атлантичні і північні держави, Східну Європу і Балкани. Нарешті, третє коло привілейованих спілок простягається до Росії. Ми зараз говоримо зовсім не про політичний проект.
Цього року влада влаштовувала надзвичайно пишні вшанування 1025-річчя хрещення Русі. Наші побратими з «Братства» натомість святкували альтернативну 1700-ту річницю «Готського» хрещення Батьківщини. Набагато менше народу наступного року святкуватиме 50-річчя проповіді Лева Силенка, з якої почалася історія української національної неорелігії – РУН-віри, та 80-річчя одкровення Володимира Шаяна, першого у ХХ столітті українського неоязичницького пророка. Релігія, щонайменше з середньовіччя була надзвичайно важливим фактором суспільного життя і майже до початку ХХ століття слугувала основним фактором національної ідентифікації. Втім абсолютизація релігійного питання нерідко ставала на перешкоді націоналістам у здобутті перемоги. Саме тому ми, українські соціал-націоналісти, маємо розставити всі крапки над «і» і в цьому питанні.
Взагалі питання української складової в махновському русі є доволі заплутаним, бо в ньому існувало дві групи впливу: українці-патріоти, які з часом боротьби проти жидівських ЧК і москальських продзагонів ставали націоналістами та анархісти москальського та жидівського походження, які здебільшого засіли в культвідділі (все ж таки були і чисто анархістські бойові підрозділи та підрозділи, які очолювали ідейні анархісти, але їх кількість губиться серед усієї Революційної Повстанської Армії України) і займалися створенням відозв, газет тощо і були затятими інтернаціоналістами. Дослідження діяльності махновців у державотворенні та дипломатії (дивися нижче) дає право зробити висновок, що махновський рух не був анархістським, але боровся за народовладдя, яке базувалося на місцевому самоврядуванні.
Взагалі-то, по суті, я – атеїст. Я не вірю в богів, в потойбічне життя і т.п. Більше всього я згідний з поняттям «природного язичництва». Мабуть, воно найбільш обґрунтоване науково, адже звичайна релігія заснована на вірі, але ніяких реальних підтверджень не має. Для прикладу, в Расизм не потрібно вірити, він існує і так, в т.ч. в Природі – у боротьбі видів. В саму ж Природу також немає сенсу вірити, бо ми бачимо її і без віри. Сонце дає життя Землі, це відомо навіть дітям і не потребує підтверджень. Спробуйте довести, що життя нам дає абстрактний бог. Язичництво та Аріо-християнство, які ставлять у голову кута Расу, можуть слугувати системою виховання, я так вважаю. Без сумніву, я себе продовжую вважати «природним язичником». Вперше я про це задумався, прочитавши роботу Доброслава «Радість сонцепоклонника».
Виховний фон росту Героїв не є інший від фону всього громадянства. Лише в них є вміння належно вглиблюватись й добачати етичні вартості. Є в них сильна напруга волі, глибоке сприйняття і органічне засвоєння й витворення (з власного почину) в особі етичних максим, фанатичне захоплення ідеєю, беззастережне впровадження її в життя, всупереч всім небезпекам і перешкодам. Героїзм – це наслідок ідеалізму. Це не тільки потенційна позиція, а реальна дія в житті, це прояв ідеалізму в чині, реальний прояв ідейности й етичности, перед обличчям найгрізнішої небезпеки для індивідуального життя. Заповнити силою своєї волі прірву між реально-можливим і бажаним, між метою і засобами, коли приходиться ризикувати життям – це змагання Героя.
Коли ми чуємо про традиційну сім’ю, то асоціативний ряд наштовхує пригадувати мітинги консерваторів проти одностатевих шлюбів та інших збочень. Моральна сторона однозначно важлива, але завдяки тому, що більшість консерваторів зациклені на цій самій моральній стороні суспільство забуває (а ліберальне лобі лише цьому сприяє) про економічне підґрунтя традиційної сім’ї, яка є одним із стовпів розвитку народного державного організму.
Від пересічних громадян часто можна почути скиглення з приводу того, що вони в черговий раз обрали не того кандидата. Абсолютна більшість нашого оточення твердо знає, що вивести їх з сьогоднішнього злиденного животіння може тільки хтось єдиний, сильний і вольовий. Той, кого прийнято називати коротким, але змістовним словом «Вождь».
Спочатку звернемо увагу, як ми дивимось на світ і гру його сил. Беремо за підвалини те, що найбільш питомо Українцям. У своїх піснях, обрядах і звичаях висловив його Український Народ. Дослідник бачить у цих поняттях велике споріднення з іранськими релігійними течіями. Світогляд цей відповідає світоглядові цілої центрально-європейської раси, представником якої є Український Народ.
Кожна нація безнастанно побільшує свої духовні та фізичні сили, перебуваючи в стані невпинного зростання. Коли ці вияви не проявляються, то це є доказом, то дана нація вже перебуває на шляхах упадку та деґрадації. Відповідно до цього зростання, перед кожною нацією стає завдання здобуття тих загальних засобів, що для свого насичення й скріплення вимагає її організм. До певного часу ці середники здобуваються інтенсивним використанням внутрішніх ресурсів, але врешті приходить пора, коли вони стають невистачаючими.
На наших предків ми привикли дивитися з деяким відтінком меншевартости. Такий осуд, в основі несправедливий, витворила давня історіографія, що не вміла вдумуватися у суть справи й обезцінювала той світ, з якого ми вийшли. Що закид меншевартости давніх українців неоправданий, це видно з того, що вони доказали у найстаршій епосі своєї історії. З своєї прабатьківщини, десь у глибині східно-європейського суходолу, вони рушили у великий завойовницький похід, перейшли багна, пущі і степи, як повінь розлилися по широких просторах, дійшли до Чорного моря, кинули свої полки на Балкани, переправилися до Малої Азії, а їх окремі частини пішли глибоко в далекі країни. Це не було спокійне, тихомирне плем’я, а нарід здобувців і завойовників.
Що таке Європа? Європеєць – хто він? З точки зору геополітики та історії, Європа, передовсім, визначається своїми кордонами. У центрі Європи розташоване “ядро”, утворене націями, які з часів Раннього Середньовіччя мали спільну історію. Багатовікова взаємодія цих націй нерідко супроводжувалась конфліктами.
Коли ми чуємо про традиційну сім’ю, то асоціативний ряд наштовхує пригадувати мітинги консерваторів проти одностатевих шлюбів та інших збочень. Моральна сторона однозначно важлива, але завдяки тому, що більшість консерваторів зациклені на цій самій моральній стороні суспільство забуває (а ліберальне лобі лише цьому сприяє) про економічне підґрунтя традиційної сім’ї, яка є одним із стовпів розвитку народного державного організму.
Від пересічних громадян часто можна почути скиглення з приводу того, що вони в черговий раз обрали не того кандидата. Абсолютна більшість нашого оточення твердо знає, що вивести їх з сьогоднішнього злиденного животіння може тільки хтось єдиний, сильний і вольовий. Той, кого прийнято називати коротким, але змістовним словом «Вождь».
