«…Мы будем драться за людей с детских, юношеских лет, будем всегда главную ставку делать на молодёжь, станем разлагать, развращать, растлевать её. Мы сделаем из них космополитов» – витяг з доктрини Аллена Даллеса, 1946 р.
Мало хто сьогодні не погодиться, що сучасна освіта в Україні має ряд проблем та недоліків. Так вже сталось, що після розпаду СРСР Україна отримала у спадщину досить ефективну, хоч і надто заідеологізовану та догматизовану систему освіти – на той час вона вважалася однією з кращих у світі.
Європа не є однорідною. Навіть у межах збоченого Євросоюзу. Є ще і варварська Європа. Балканська та східна. Європа глінківців та усташів. Вона нікуди не поділася. Вона – поруч. До неї можна доторкнутися рукою. Коли подорожуєш Європою на автобусі, то важко не помітити як дикий простір поволі поступається кастрованій та приборканій природі. Військовий табір – санаторію, помноженому на бордель. Так, наприклад відбувається, коли перетинаєш кордон між Словаччиною та Австрією.
Сучасний світ – це світ брехні. Щоправда брехні не відвертої. І в цьому полягає вся огидність ситуації. Всі терміни, а особливо ті, що причетні до політики чи життя суспільства навіть поза політикою втратили будь-яке реальне значення. Політологія – хвойда космополітичних сил, лженаука, яка жонглюваннями термінами може довести все, що завгодно. Звісно термінологізми як і історизми є невдячною працею, проте і ними потрібно займатися. Вкінці-кінців ряд термінів стають розпливчастими, їх поняття спотворюються, варіативний ряд відкидається. Розглянемо деякі.
Апологети домінуючої сьогодні соціальної системи, вправно жонглюючи гуманістичними кліше сентиментальних міфологем, творять отруйне ідейне місиво, зване «прогресивною культурою», яка насправді є лише втіленням і концентрацією фальші і фарисейства. Те, що сьогодні видається за суспільний ідеал, — це лише хаос, який претендує на те, що він – форма. Насправді ж це відчужене, неавтентичне існування, за парадним фасадом якого – нігілізм і апатія, протиріччя і деструкція, закамуфльовані під позитивні форми, що приховують тління і розклад.
Звичним для багатьох стереотипом є те, що ліві політичні сили є захисниками працюючих верств населення. Так чи інакше, але всі політичні перемоги лівих були пов’язані з тим, що вони піднімали прапор боротьби за права трудового народу. Інша справа, що на практиці зазвичай перемога лівих ще більш ускладнювала життя народу, але сама політична пропаганда однозначно була привабливою для більшості населення.
Питання про роль еліти в житті нації обіймає одне з провідних місць в інтелектуальній спадщині українського націоналізму першої пол. ХХ ст. Чи не найбільшу увагу цьому питанню приділяли Д.Донцов, Я.Стецько та Д.Мирон-Орлик. Також це питання було до певної міри осмислене в концепції Націократії, створеної М.Сціборським.
*В умовах, коли новітня держава не лише не виправдовує Національних сподівань, але й сприяє поступовому і всебічному занепаду, деградації та вимиранню Нації, а демо-ліберальна пропаганда підносить права окремих індивідів над загальнонаціональними, розщеплює єдине поняття Нації, коли Національна культура і традиції відмирають, поступаючись місцем глобальній антикультурі та антисоціальній псевдоморалі, єдиний расовий тип Нації і мовне середовище розчиняються чужорасовим та іншомовним елементом, задля створення належних умов для стабілізації й подальшого розвитку необхідне утвердження Права Нації.
Сьогодні у нашій державі панує криза. Криза загальна і суцільна У чому ж причина? Причина – в тих людях, які при владі. Хто ж вони «герої» наших днів? Всіх їх, депутатів усіх рівнів, можна поділити на три групи.
Закінчувати життя самогубством щоб щось комусь довести, голодувати в СІЗО в знак протесту, писати скарги президенту, просити допомоги в депутатів.
Що в цьому спільного?
«…Мы будем драться за людей с детских, юношеских лет, будем всегда главную ставку делать на молодёжь, станем разлагать, развращать, растлевать её. Мы сделаем из них космополитов» – витяг з доктрини Аллена Даллеса, 1946 р.
Апологети домінуючої сьогодні соціальної системи, вправно жонглюючи гуманістичними кліше сентиментальних міфологем, творять отруйне ідейне місиво, зване «прогресивною культурою», яка насправді є лише втіленням і концентрацією фальші і фарисейства. Те, що сьогодні видається за суспільний ідеал, — це лише хаос, який претендує на те, що він – форма. Насправді ж це відчужене, неавтентичне існування, за парадним фасадом якого – нігілізм і апатія, протиріччя і деструкція, закамуфльовані під позитивні форми, що приховують тління і розклад.
Звичним для багатьох стереотипом є те, що ліві політичні сили є захисниками працюючих верств населення. Так чи інакше, але всі політичні перемоги лівих були пов’язані з тим, що вони піднімали прапор боротьби за права трудового народу. Інша справа, що на практиці зазвичай перемога лівих ще більш ускладнювала життя народу, але сама політична пропаганда однозначно була привабливою для більшості населення.