Взагалі питання української складової в махновському русі є доволі заплутаним, бо в ньому існувало дві групи впливу: українці-патріоти, які з часом боротьби проти жидівських ЧК і москальських продзагонів ставали націоналістами та анархісти москальського та жидівського походження, які здебільшого засіли в культвідділі (все ж таки були і чисто анархістські бойові підрозділи та підрозділи, які очолювали ідейні анархісти, але їх кількість губиться серед усієї Революційної Повстанської Армії України) і займалися створенням відозв, газет тощо і були затятими інтернаціоналістами. Дослідження діяльності махновців у державотворенні та дипломатії (дивися нижче) дає право зробити висновок, що махновський рух не був анархістським, але боровся за народовладдя, яке базувалося на місцевому самоврядуванні.
махно
Махновщина не є анархія
«Махновщина не є анархія. Махновська армія не складається з анархістів і не є анархістською армією», – саме так писала в серпні 1920 року головний друкований орган махновців – газета «Путь к свободе».
Щоб розуміти чому Батько, і махновський рух загалом, в кінці свого активного військово-політичного життя повністю змінився варто прояснити особисте відношення Махно і його найближчого оточення до анархістів.