Пересічному українцю Соціал-Націоналізм та ідея Націократії в цілому здаються занадто агресивними. Значна частина людей сприймає Соціал-Націоналізм як щось варварське, брутальне та безкультурне і просто як неможливе явище на державному рівні.
Може довіритись масовому почуттю? Чи краще міркувати своєю головою? Будь-яке «соціальне почуття» («соціальна позиція») має причину, що криється у характері сприйняття людиною соціальних явищ. «Людина» не існує поза культурою. Людина – це біо-психо-соціальна істота. Кожна людина – це продукт певної культури. Точніше буде сказати: тип світосприйняття – це результат виховання або асиміляції людини в рамках певної культури.
В українській історії є багато постатей, які незаслужено обійшла увагою вітчизняна наука, чи не найхарактернішим прикладом такого підходу є князь Святослав. Причин подібного ставлення кілька, але головною безсумнівно є грандіозність постаті князя, на тлі якої надто невигідно виглядали політичні діячі сучасності та недалекого минулого, за стандартами яких віт чизняна історіографія намагалася оцінювати героїв поперед ніх епох.
Пан Бехер, комуніст за своїми політичними переконаннями, але з симпатичними для мене мілітаристськими схильностями, в одній своїй нещодавній статті, спеціально присвяченій нашому колу, доводить, що буржуазія на пізній стадії своєї еволюції може приймати дві нібито протилежні форми — форму витонченого духовного декадансу і нещадної, кривавої жорстокості. Проявом останньої, на його думку, є «новий націоналізм», який ховається під маскою військової рішучості і розглядає боротьбу як щось «самоцінне».
На сторінках Мережевого видання Рід Другий Великий Збір ОУН публікувався вже дуже давно. Публікувалися фотокопії. Але текстовий варіант був опублікований лише частково, уривками. Зараз Ви можете прочитати повний текстовий варіант постанови.
Другий Великий Збір ОУН розставляє крапки над «і» в багатьох дискусіях щодо ідеологічних позицій ОУН та підтверджує той факт, що організований соціал-націоналізм своїм корінням виходить із ОУН.
Виховання – це процес формування морально-психологічних та фізичних якостей особистості. Процес виховання відбувається постійно, навіть тоді, коли його формально немає. Відсутність цілеспрямованих заходів з виховання це теж виховання, але безсистемне і хаотичне (наслідки цього процесу зазвичай негативні).
***За останні роки ми донесхочу наслухалися закликів до об’єднання і безліч разів пересвідчилися в їхній недієвості. В 1926-му, коли була написана ця стаття, заклики об’єднуватися в Німеччині були так само неоригінальними. Однак, Юнгер поставив питання об’єднання не як націонал-демократ, а як військовий-націоналіст. Якщо демократ міряє все в голосах виборців, то для Юнгера потужність руху – це його бойовий потенціал. Демократичне об’єднання призводить до створення «платформи для обговорення», а об’єднання на принципах військового авторитаризму до вибухової концентрації національних сил, що, власне, і відбулося в Німеччині в наступні роки після написання цієї статті.
Наша спільнота має бути спільнотою крові – така перша наша вимога. Але що є кров? Це питання і просте, і складне одночасно. В ньому виявляється якнайглибша суперечність між пізнанням і почуттям.
Будь-хто, хто дійсно цінує життя, той відчуває, що це таке – своя кров. А ще він знає, що найважче говорити про миті, коли ця текуча стихія життя починає хвилюватися.
***Пропонуємо до уваги читача фрагменти двох статей Івана Ілліна, присвячених питанню соціалізму. Зауважимо, що в цих статтях йдеться про соціалізм марксистський – той, що запанував в Совєтському Союзі і частково в зоні його впливу. Точка зору Ілліна – це точка зору російського християнського філософа, переконаного антикомуніста. Це не плід чистого теоретичного міркування, а оцінка реального історичного явища соціалізму.
Ми йменуємо себе націоналістами і не маємо страху перед ненавистю до нас неосвіченої чи освіченої черні, всіх цих опортуністів духу і матерії. Те, що вони ненавидять, йде проти гнилих течій прогресу, лібералізму і демократії, має явну перевагу — воно не є всезагальним. Ми не вимагаємо всього загального. Ми відкидаємо загальне, починаючи з загальних істин і прав людини, і закінчуючи загальною освітою, загальною воєнною повинністю, загальним виборчим правом, всезагальною підлістю, яка є результатом попереднього. **Загальні властивості і вимоги – це властивості і вимоги маси, і чим вища ступінь їхньої спорідненості – тим менше у них цінного.
Коли ми вдивляємося у минуле Вітчизни, то за своєрідний орієнтир у пошуках власних витоків нам слугують ті назви під якими виступають наші народ і країна, їхні мова та віра. Витворення самоназви не раз пов’язують з процесом усвідомлення народом своєї окремішності. Вона століттями є оборонним щитом від ворожих спроб позбавити народ свободи та самобутності.
Пересічному українцю Соціал-Націоналізм та ідея Націократії в цілому здаються занадто агресивними. Значна частина людей сприймає Соціал-Націоналізм як щось варварське, брутальне та безкультурне і просто як неможливе явище на державному рівні.
Пан Бехер, комуніст за своїми політичними переконаннями, але з симпатичними для мене мілітаристськими схильностями, в одній своїй нещодавній статті, спеціально присвяченій нашому колу, доводить, що буржуазія на пізній стадії своєї еволюції може приймати дві нібито протилежні форми — форму витонченого духовного декадансу і нещадної, кривавої жорстокості. Проявом останньої, на його думку, є «новий націоналізм», який ховається під маскою військової рішучості і розглядає боротьбу як щось «самоцінне».
На сторінках Мережевого видання Рід 
Наша спільнота має бути спільнотою крові – така перша наша вимога. Але що є кров? Це питання і просте, і складне одночасно. В ньому виявляється якнайглибша суперечність між пізнанням і почуттям.
Будь-хто, хто дійсно цінує життя, той відчуває, що це таке – своя кров. А ще він знає, що найважче говорити про миті, коли ця текуча стихія життя починає хвилюватися.
Пропонуємо до уваги читача фрагменти двох статей Івана Ілліна, присвячених питанню соціалізму. Зауважимо, що в цих статтях йдеться про соціалізм марксистський – той, що запанував в Совєтському Союзі і частково в зоні його впливу. Точка зору Ілліна – це точка зору російського християнського філософа, переконаного антикомуніста. Це не плід чистого теоретичного міркування, а оцінка реального історичного явища соціалізму.
Коли ми вдивляємося у минуле Вітчизни, то за своєрідний орієнтир у пошуках власних витоків нам слугують ті назви під якими виступають наші народ і країна, їхні мова та віра. Витворення самоназви не раз пов’язують з процесом усвідомлення народом своєї окремішності. Вона століттями є оборонним щитом від ворожих спроб позбавити народ свободи та самобутності.