У статті досліджено концептуальні витоки програми «нового націоналізму» Ернста Юнґера, який бере початок у «переживанні війни» (Кriegserlebnis) «нового людського типу» та явищі фронтового братства, а також розкрито зміст цієї новизни щодо класичних модерних ідеологій та сусідніх політичних рухів міжвоєнної Німеччини.
Ернст Юнґер не випадково увійшов в аннали філософії політики саме під іменем «консервативного революціонера», а не, скажімо, «націоналіста», попри той факт, що на зорі своєї літературної, тоді також і політичної, кар’єри, він визначав своє ідейне кредо саме таким чином («ми називаємо себе націоналістами й не боїмося викликати ненависть неосвіченої та освіченої черні, всіх цих опортуністів духу та матерії») [21, с. 54]. Підставами такої атрибуції, звичайно, варто вважати те, що Юнґер вже у ваймарські роки зарекомендував себе як автора програми так званого «нового націоналізму».
Пан Бехер, комуніст за своїми політичними переконаннями, але з симпатичними для мене мілітаристськими схильностями, в одній своїй нещодавній статті, спеціально присвяченій нашому колу, доводить, що буржуазія на пізній стадії своєї еволюції може приймати дві нібито протилежні форми — форму витонченого духовного декадансу і нещадної, кривавої жорстокості. Проявом останньої, на його думку, є «новий націоналізм», який ховається під маскою військової рішучості і розглядає боротьбу як щось «самоцінне».
На сторінках Мережевого видання Рід Другий Великий Збір ОУН публікувався вже дуже давно. Публікувалися фотокопії. Але текстовий варіант був опублікований лише частково, уривками. Зараз Ви можете прочитати повний текстовий варіант постанови.
Другий Великий Збір ОУН розставляє крапки над «і» в багатьох дискусіях щодо ідеологічних позицій ОУН та підтверджує той факт, що організований соціал-націоналізм своїм корінням виходить із ОУН.
***За останні роки ми донесхочу наслухалися закликів до об’єднання і безліч разів пересвідчилися в їхній недієвості. В 1926-му, коли була написана ця стаття, заклики об’єднуватися в Німеччині були так само неоригінальними. Однак, Юнгер поставив питання об’єднання не як націонал-демократ, а як військовий-націоналіст. Якщо демократ міряє все в голосах виборців, то для Юнгера потужність руху – це його бойовий потенціал. Демократичне об’єднання призводить до створення «платформи для обговорення», а об’єднання на принципах військового авторитаризму до вибухової концентрації національних сил, що, власне, і відбулося в Німеччині в наступні роки після написання цієї статті.
Наша спільнота має бути спільнотою крові – така перша наша вимога. Але що є кров? Це питання і просте, і складне одночасно. В ньому виявляється якнайглибша суперечність між пізнанням і почуттям.
Будь-хто, хто дійсно цінує життя, той відчуває, що це таке – своя кров. А ще він знає, що найважче говорити про миті, коли ця текуча стихія життя починає хвилюватися.
***Пропонуємо до уваги читача фрагменти двох статей Івана Ілліна, присвячених питанню соціалізму. Зауважимо, що в цих статтях йдеться про соціалізм марксистський – той, що запанував в Совєтському Союзі і частково в зоні його впливу. Точка зору Ілліна – це точка зору російського християнського філософа, переконаного антикомуніста. Це не плід чистого теоретичного міркування, а оцінка реального історичного явища соціалізму.
Ми йменуємо себе націоналістами і не маємо страху перед ненавистю до нас неосвіченої чи освіченої черні, всіх цих опортуністів духу і матерії. Те, що вони ненавидять, йде проти гнилих течій прогресу, лібералізму і демократії, має явну перевагу — воно не є всезагальним. Ми не вимагаємо всього загального. Ми відкидаємо загальне, починаючи з загальних істин і прав людини, і закінчуючи загальною освітою, загальною воєнною повинністю, загальним виборчим правом, всезагальною підлістю, яка є результатом попереднього. **Загальні властивості і вимоги – це властивості і вимоги маси, і чим вища ступінь їхньої спорідненості – тим менше у них цінного.
Коли ми вдивляємося у минуле Вітчизни, то за своєрідний орієнтир у пошуках власних витоків нам слугують ті назви під якими виступають наші народ і країна, їхні мова та віра. Витворення самоназви не раз пов’язують з процесом усвідомлення народом своєї окремішності. Вона століттями є оборонним щитом від ворожих спроб позбавити народ свободи та самобутності.
**В українському націоналістичному середовищі дедалі більше уваги приділяється обговоренню соціалізму. Під шумок цих дискусій деякі публіцисти намагаються втягти на територію націоналізму труну з трухлими кістками Карла Маркса. До уваги читача пропонуємо уривки з роботи Освальда Шпенглера «Прусацтво і соціалізм», де автор аналізує марксизм, виявляючи його цілковиту несоціалістичність і творчу неспроможність. Зауважимо, що ми, при всій повазі до Шпенглера та Пруської держави, не ставимо собі за мету пропагувати пруський соціалізм в якості суспільного ідеалу. Згідно історіософської логіки самого Шпенглера, кожна нація витворює для себе унікальну форму суспільної організації, що має витоки в її Крові.
У статті досліджено концептуальні витоки програми «нового націоналізму» Ернста Юнґера, який бере початок у «переживанні війни» (Кriegserlebnis) «нового людського типу» та явищі фронтового братства, а також розкрито зміст цієї новизни щодо класичних модерних ідеологій та сусідніх політичних рухів міжвоєнної Німеччини.
Пан Бехер, комуніст за своїми політичними переконаннями, але з симпатичними для мене мілітаристськими схильностями, в одній своїй нещодавній статті, спеціально присвяченій нашому колу, доводить, що буржуазія на пізній стадії своєї еволюції може приймати дві нібито протилежні форми — форму витонченого духовного декадансу і нещадної, кривавої жорстокості. Проявом останньої, на його думку, є «новий націоналізм», який ховається під маскою військової рішучості і розглядає боротьбу як щось «самоцінне».
На сторінках Мережевого видання Рід 
Наша спільнота має бути спільнотою крові – така перша наша вимога. Але що є кров? Це питання і просте, і складне одночасно. В ньому виявляється якнайглибша суперечність між пізнанням і почуттям.
Будь-хто, хто дійсно цінує життя, той відчуває, що це таке – своя кров. А ще він знає, що найважче говорити про миті, коли ця текуча стихія життя починає хвилюватися.
Пропонуємо до уваги читача фрагменти двох статей Івана Ілліна, присвячених питанню соціалізму. Зауважимо, що в цих статтях йдеться про соціалізм марксистський – той, що запанував в Совєтському Союзі і частково в зоні його впливу. Точка зору Ілліна – це точка зору російського християнського філософа, переконаного антикомуніста. Це не плід чистого теоретичного міркування, а оцінка реального історичного явища соціалізму.
Коли ми вдивляємося у минуле Вітчизни, то за своєрідний орієнтир у пошуках власних витоків нам слугують ті назви під якими виступають наші народ і країна, їхні мова та віра. Витворення самоназви не раз пов’язують з процесом усвідомлення народом своєї окремішності. Вона століттями є оборонним щитом від ворожих спроб позбавити народ свободи та самобутності.
