Передмова Сергія Чаплигіна:
Доктрина Фашизму” (“La dottrina del fascismo”) є основною книгою з ідеології Італійського Фашизму, написаною Беніто Муссоліні. Дехто приписує авторство “Доктрина Фашизму” Джованні Джентіле – видному італійському філософові-гегельянцю та державному діячеві, який випустив в 1929 році книгу “Походження й доктрина фашизму” (“Origini e dottrina del fascismo”), але втім авторство все таки залишається за Дуче.
Пропонуємо вашій увазі перекладену Мережевим виданням “Рід” статтю Zentropa “Нації?”. Адміністрація навмисне змінила назву, натякаючи на певну різницю в термінології, хоч загальне бачення є однаковим. Згадувані в статті сучасні “національні держави” розуміють націю виключно як політичне явище і відповідно ці “держави-нації” повністю позбавлені всього етнічного (кровного).
*Стаття є цікава також тим, що вона підтверджує той факт, що і в Західній Європі в націоналістичній думці ідея Імперії жива не зважаючи на всі ті проблеми, з якими ці народи зіштовхнулися. Більше того, вони вбачають в Імперії порятунок для Нації.
Історія не має умовного способу. Але іноді в ній трапляються події та постаті, які змушують задуматися: а що було б, якби сліпий випадок не втрутився в її хід і вона не повернула в геть інше русло?
Стаття є певним відображенням економічної сторони ряду правих режимів минулого століття. Місцями вона є суперечлива, але безсумнівно є цікавою та пізнавальною.
«Фашистівський соціалізм» – назва роману написаного Дрійо ля Рошелем. Фашистівський соціалізм, втім, був значною мірою символічним, оскільки це більшою мірою ідея, аніж просто перелік фактичних досягнень.
*
Стаття нашого побратима добре ілюструє прагнення соціал-націоналістів бачити Українську Державу народним організмом, де економіка органічно виходить із головних принципів буття Нації. Релігійність деяких аргументів використані найперше для порівняння
Досить поширеною помилкою науковців і політиків сьогодення є отожненя типу «українця» лише із одним із двох ментальних типів українців. Чому їх саме два і які вони ці типи? Не слід плутати ці типи із дуадою: «еліта нації – вся нація». У процентному співвідношенні еліта представляє себе у складі нації не більш як 5%. Цього проценту звісно замало для виділення типу ментальності. Отже щодо типів – їх два. Це «народницький» тип. І це «державницький» тип.
В українській історії є багато постатей, які незаслужено обійшла увагою вітчизняна наука, чи не найхарактернішим прикладом такого підходу є князь Святослав. Причин подібного ставлення кілька, але головною безсумнівно є грандіозність постаті князя, на тлі якої надто невигідно виглядали політичні діячі сучасності та недалекого минулого, за стандартами яких віт чизняна історіографія намагалася оцінювати героїв поперед ніх епох.
Пан Бехер, комуніст за своїми політичними переконаннями, але з симпатичними для мене мілітаристськими схильностями, в одній своїй нещодавній статті, спеціально присвяченій нашому колу, доводить, що буржуазія на пізній стадії своєї еволюції може приймати дві нібито протилежні форми — форму витонченого духовного декадансу і нещадної, кривавої жорстокості. Проявом останньої, на його думку, є «новий націоналізм», який ховається під маскою військової рішучості і розглядає боротьбу як щось «самоцінне».
На сторінках Мережевого видання Рід Другий Великий Збір ОУН публікувався вже дуже давно. Публікувалися фотокопії. Але текстовий варіант був опублікований лише частково, уривками. Зараз Ви можете прочитати повний текстовий варіант постанови.
Другий Великий Збір ОУН розставляє крапки над «і» в багатьох дискусіях щодо ідеологічних позицій ОУН та підтверджує той факт, що організований соціал-націоналізм своїм корінням виходить із ОУН.
**
***
За останні роки ми донесхочу наслухалися закликів до об’єднання і безліч разів пересвідчилися в їхній недієвості. В 1926-му, коли була написана ця стаття, заклики об’єднуватися в Німеччині були так само неоригінальними. Однак, Юнгер поставив питання об’єднання не як націонал-демократ, а як військовий-націоналіст. Якщо демократ міряє все в голосах виборців, то для Юнгера потужність руху – це його бойовий потенціал. Демократичне об’єднання призводить до створення «платформи для обговорення», а об’єднання на принципах військового авторитаризму до вибухової концентрації національних сил, що, власне, і відбулося в Німеччині в наступні роки після написання цієї статті.